Вродлива дівчина стояла на мосту Мінато.
Її смарагдовим волоссям грався вітер, заплутуючи в ньому пелюстки сакури. Вони опадали з дерев і так граційно летіли додолу.
“Цікаво, я теж буду така граційна, коли падатиму? Насправді я вже давно померла – мене забрали демони у пекло і моя душа там поволі розпадалась. Але так вийшло, що моє тіло продовжувало існувати в цьому світі – наче зомбі, живу увесь цей час… Досить!”
…
– Хееей, Канашимі! Про що думаєш?
Дівчина з блакитними очима і довгим рожевим волоссям посміхалася, хоч кутики її губ видавали, що так вона приховувала свої переживання. Вона нахилилась до зеленоокої подруги, волосся якої було того ж кольору, що й очі.
– Шиндо, якого біса?!? Ти налякала мене!
– Вибач Шим, ти просто так уважно вивчала хмари… Цікаво про що ти думала з таким холодним та пильним поглядом?
– По-перше, не твоя справа, а по-друге, я просила не кликати мене Шин – бісиш!
– Вибач!
У рожевоволосої дівчини спохмурніло обличчя: “просто ти така ж як і я…” – подумала вона.
– Слухай, а давай зробимо парні тату на знак нашого кохання?
– Що за дитсадок? А якщо ми розійдемось?
– Я все одно завжди кохатиму тебе і пам’ятиму – ти ж знаєш. <посміхнулась>
– Добре, але я обиратиму і ти не заперечуватимеш! Ти ж мені довіряєш?
…
Дівчата вийшли з тату салону на вулицю, з радістю розминаючи ноги після довгого сидіння.
– Ого, так гарно вийшло! А чому ти обрала такі канджі?
– Бо тобі пасує життя, а пара життю – смерть. Здається усе очевидно!
– Пасує? Ну як скажеш <посмішку скривила нотка іронії> Блін, закінчились цигарки – дай свої, будь ласка.
– Ти ж не любиш ароматизовані))
– Твої з вишнею не такі вже й огидні, навіть смачні і нагадують твій запах…
…
В квартирі було темно. Похмура погода за вікном додавала їй якоїсь особливої депресивності. Не те щоб ремонт старий чи поганий – радше справа у тому, що було відчуття наче тут і не живе ніхто. Не облаштований побут, в холодильнику пиво і незрозумілі продукти, частину яких вартувало б викинути, в барі багато пів пустих пляшок з різним алкоголем, найбільше – з червоним вином.
– Канашимі, то чому смерть?
– Слухай, Шиндо – навіщо тобі це? Що за гра в терапію? Ти допомоги хочеш чи просто попліткувати? Не розумію навіщо тобі…
– Бо я тебе кохаю!
Слова Шинди вилетіли з її рота автоматично – не дослухавши Канашимі, не обдумавши – просто сказала, що відчувала… Нарешті…
– Кано, мені не байдуже, що ти відчуваєш… Мені страшно тебе втратити… І мені… мені не пасує життя!
Очі Шинди засліпили сльози і подих перехопив спазм у горлі. Кана обійняла її за плечі з усією своєю незграбністю – не вміла реагувати на чужі емоції, тим паче такі сильні.
– Ну Шин – не плач! Ти ж знаєш, що я не люблю сльози. Добре, я розповім тобі усе – тільки не плач вже!
Дівчата сіли на ліжко, Кана поклала голову Шин собі на коліна і почала її заспокійливо пестити.
…
<Спогади>
….це було десь роки 3-4 тому. Я тоді була старанною студенткою, хоча все одно лишалася у тіні своєї старшої сестри. І всі, звісно, спішили мені про це нагадати.
В той час в мене були стосунки з симпатичним хлопцем – він тоді проходив проби на місце сею і я закохалася в його голос. Але на цьому його переваги закінчились – він просто використовував мій розум в своїх цілях. Проваливши роль і відчуваючи гостру потребу в грошах, він розпочав незаконний бізнес і завдяки моїм порадам швидко знаходив клієнтів, працівників та найкращі способи обійти закон. А я, закохана дурепа, радісно його підтримувала. Коли усвідомила, що накоїла – вже було запізно. Універ покинула, роботу знайти не могла без освіти, та й той козел погрожував мені репутацію зіпсувати. Я була наче в золотій клітці і все, що була повинна робити – приготувати смачну їжу, придумати нову схему, задовольнити всі бажання в ліжку. Одного разу було так боляче, шо самотужки випила пляшку вина і так отримала ще одну нездорову залежність – від червоного сухого. Думаю його назва була символічна – Prisoner. Так тривало пару років і в один момент я вирішила запити своїм улюбленим вином усі таблетки, які знайшла в домі. Тоді мене відкачали, але Ікйото, так звали мого хлопця, сказав, що від мене тепер більше клопоту, ніж користі, а таке сміття йому не потрібно.
В той момент я усвідомила – я втратила усе! Взявши пляшку вина, я пішла на міст Мінато завершити розпочате. Піднявшись на міст, я оцінювала чи достатньо висоти, щоб розбитись об воду до того, як потонути, адже переживала, що мене витягують з води і знову приведуть до тями.
І коли я вже була готова зробити цей крок – відчула як тонкі але сильні руки обійняли мене, вони так відчайдушно хапались за мене, наче я така дорога і важлива людина… Вперше відчула таке…
– Бо так і є! Ти стала важливою для мене з того моменту, як я вперше побачила твої очі. Вже дуже довгий час я була зневірена в житті. Я любила прийти на цей міст і фантазувати як мене забере холодна течія. Та в той раз я зустрілась поглядом з тобою – я побачила цю пустоту і мені захотілось жити, щоб віддати тобі усе моє тепло, яке ще десь там лишилося – лише б ти жила теж!
– Але ж я була просто незнайомкою! Чому!?
– Бо я відчула, що ти зможеш мене зрозуміти, що ти така ж зламана як і я, що ти не будеш казати “все добре”… Я покохала тебе в цей момент пустоти і кохаю досі, а ще дуже боюся втратити…
– Це тому ти зранку так раптово до мене підійшла? Переживала чи не планую чергове самогубство?
– Так…
– Я тебе не покину, адже життя не може бути повноцінним без смерті. Правда ж, моя кохано Шин?
На цих словах Кана нахилилась до губ дівчини, щоб поцілувати.
Шин піддалась поцілунку, обійняла Кану за шию і цілуючи все більш пристрасно завалила її на ліжко. Продовжуючи доторкатись до ніжних губ, вона провела рукою вздовж тіла Кани і, дивлячись якою спраглістю воно відгукується, почала поволі роздягати. Смарагдове і рожеве волосся переплелись, утворюючи нові відтінки кольорів. Шин втиснула руки Кани в ліжко і ні на хвильку не відпускала її долоні, наче боялася, що це лише сон і зараз усе розчиниться в темряві. Кана ж вчепилася зубами у шию коханої, прокусуючи до крові – вони обидві так любили відчувати цей солодкий, металевий присмак. Спраглі одна одної вони не відчували болю, забули й про свої шрами… Вони злились в одну сутність – хто бачив злиття Північного і Балтійського морів може собі уявити всю красу…
