Стіна з дощу приховувала в собі дві постаті. Найкраща погода для зустрічі, якщо хочеш залишитись непоміченим.
– Мені здається ти варта кращого життя!
– Але Мурасакі…
– Забудь про неї – живи своє життя і не корч більше героя. Ти нещасна на цій роботі і з кожним днем стає тільки гірше.-
– Ти як завжди правий – час для змін настав! Все одно мені вже не врятувати Тсугі.
…
Приміщення, яке схоже на чи то закинутий офіс, чи колишню лабораторію, було залите місячним сяйвом. Високі стелі з великими вікнами, лампи з білим світлом, багато синіх і сірих кольорів довкола – все це створювало дуже холодну та пронизуючу атмосферу. Проте, навіть якщо то був би найспекотніший день чи найзатишніше приміщення, ці відчуття усе одно переслідували б усіх, хто зустрічав дівчину з фіолетовим волоссям та чорними очима. Вона наче володіла силою заморозити усе живе. Темрява очей наче поглинала усіх довкола, вивчаючи оточення – людей, які готові віддати своє життя за неї з поваги, вірності та страху.
– Народ, хочу вас усіх познайомити з нашою новенькою- це Шинда. Тож приймайте її у сім’ю. К’юсешу, призначаю тебе семпаєм.
– Так, пані!
– На сьогодні все – збори завершені! А щодо нових місій чекаю в себе в кабінеті Хорікіту з Рюджі і К’юсешу з Шиндою – пора тобі показати на що ти спроможна. <лукаво посміхнулась>
…
Від кабінету віяло небезпекою та холодом з першого ж погляду. Попри дорогі речі в інтер’єрі було видно, що власник не проявляв жодних емоцій щодо прикрашання свого робочого місця (а може тих емоцій й і загалом не було).
Єдине, що привертало увагу – колекція мечів. Різних епох катани, вакідзаші, дзамбато, наґіната, ніндзято та ярі були виставлені наче на вівтарі.
Любов до холодної зброї – це було єдине почуття, притаманне дівчині, чиє ім’я так пасувало її кольору волосся. Мурасакі Ханакуро – принаймні так всі називали милу дівчину з крижаним серцем у її угрупованні Шинохана.
– У нас нове замовлення. Такий собі Кіра Ікйото створив свій бізнес нещодавно і просить нашого захисту від інших угруповань та прикриття від закону. Я думаю, що це ідеальна місія для новачка. Отже, Шиндо – приступай, а К’юсешу тобі допоможе і введе в курс справи. <передає хлопцю папку>
– Дякую за довіру, пані Мурасакі! Обіцяю працювати старанно на благо організації!
…
– Шиндо, чому ти вирішила до нас приєднатись?
– Нуу в мене є усі необхідні навички для цього, то чого б й ні? <посміхнулась>
– З твоїм розумом перед тобою були відкриті усі кращі вищі Японії, та що там Японії – світу…
– Нуууудноооо <закотила очі і скорчила гримасу нудьги> Хіба у цьому всьому є сенс? Ти вчишся, потім знову ще трохи вчишся, стаєш дорослим, ходиш на роботу…. твоє життя перетворюється на рутину – працювати, щоб їсти, їсти щоб працювати. А в кінці на нас усіх все одно чекає смерть. То скажи мені, К’ю, якщо ми і так усі помремо, то для чого це все тоді? Я б взагалі воліла не існувати в цьому світі. Він жахливо нудний, сповнений болем та стражданнями. Та от піти з нього я все ж не можу ніяк. По-перше, це боляче і спричинить купу незручностей мені та оточенню, а по-друге, ти будеш сумувати. О, клієнт підходить – годі цих філософських розмов.
Молодий юнак з чорним волоссям, зібраним частково в пучок наближався до місця зустрічі. Його хода дуже відрізнялась – була якась жіноча? Ні – наче він йшов по подіуму. Шинда в своїх думках уявила, як вона звертається до хлопця: <так, молодець від бедра і давай – пішов, пішов, фото точка, поворот….>. Дівчині було важко стримати емоції, щоб навіть не посміхнутись і лишатись серйозною та стриманою.
– Вітаю! Моє питання було чудово вирішене знову. Ось, як і домовлялись… <дістає великий конверт з сумки і передає хлопцю> Тут обіцяні документи і частина суми. Іншу частину ми віддамо як тільки відновимо діяльність, а відповідно й прибутки. Самі розумієте – поки ви зачищали щурів і вирішували проблеми з поліцією, ми не могли проводити нашу діяльність.
– Ікйото, нас не цікавлять виправдання – у вас тиждень часу для того, щоб назбирати і виплатити потрібну суму. Наша пані довго чекати не буде.
– Ох, яка ж ти гаряча – обережно, а то заберу тебе працювати на себе <намагався доторкнутись до обличча Шин, але та відбила руку різьким жестом>, а може й не тільки працювати. Люблю я от таких красунь з характером <”ламати” – подумки завершив речення і криво посміхнувся>.
– Ікйото – це не професійно, ти хочеш проблем? Не зачіпай мою напарницю і неси гроші!
…
(минув тиждень)
Довгі гудки в телефоні, напруга пронизувала кожну молекулу повітря.
– Кіро, ти де в біса пропав?Усі терміни вийшли і твої “ось-ось” нас не цікавлять.
– Сонечко, не репетуй! Я не бачу сенсу з’являтись, доки не маю всієї суми на руках. Оце поки ви вирішували наші питання – роботи геть не було, а отже й заробітку. Тому заспокойся і передай господарці трохи почекати, будь хорошим песиком.
– Ти розумієш, що сума боргу виросла за цей час? Вона вже близько 10млн. йен.
– Кажу ж, ще трохи часу!…
– Чекаю тебе завтра о 18:30 біля доку Кейхін на тому самому місці, як зазвичай. Якщо не явишся – вважай, що ти розірвав співпрацю з Шиноханою, а отже став її ворогом <кидає трубку>
…
Сіре й непримітне місце, власне як і будь яка промзона. Дощ заглушав усі звуки зовнішнього світу. Крізь темряву і стіну з крапель неможливо розгледіти нічого далі протягнутої руки.
– Шин, мені щось це все не подобається… Певно цей блазень спробував утекти і ми просто гаємо час.
– Та ні! Він дурень звісно, але точно розуміє, що від нас сховатись не вийде. О, ось і йде хтось. Хмм, дивно… Не схожий силует та і ход… Лягай, К’ю!
Напарники саме вчасно впали додолу, адже над їх головами засвистіли кулі. К’ю відштовхнув дівчину вбік, де була закрита від обстрілів зона, а сам дістав зброю і відкрив вогонь у відповідь.
– Цей бісів зрадник прислав сюди нашого ворога. Шин, ти мусиш знайти цього виродка і покарати, а я прикрию твій відхід.
– Бережи себе, К’ю – зустрінемось на базі якщо що!
Та довго бігати Шинді не довелось, адже у сусідньому провулку вона побачила таку знайому постать.
– Кііііірааааа!!!! Що це все значить? Я попереджала тебе щоб ти не робив дурниць.
– Мала, я не звик ділитись чи грати по чесному – я беру усе, що хочу. Мені легше вас позбутись і почати співпрацю ще з кимось.
Ікйото націлив пістолет і був готовий вистрілити та у дівчини надто хороша реакція. Це була лише мить – серед крапель блиснуло щось металеве і кунай вибив з рук зброю, адже влучив прямісінько в кисть руки. Ще одна секунда і одним ривком Шинда наблизилась впритул – удар в серце… в шию… в праве око… Це був наче підпис усіх з угруповання Шинохама. Така мітка добряче підсилювала їх репутацію в кримінальному світі, адже всі бачили яка тонка і жорстока вона була.
Гостро заточене лезо танто (*короткий меч з односторонньою заточкою) проштрикнуло наскрізь серце та сонну артерію, тому шансів вижити у Кіри не було. Останніми хриплими словами він щось белькотів і затих врешті решт.
– Sayonara, падлюко! <витирає лезо одягом вбитого> А тепер треба рятувати К’ю.
– Кого там рятувати треба? <посміхається>
– Ооо, ти все ж вижив!
– Не бачу радощів з цього приводу чи ти хотіла, щоб мене там застрелили? Хей, чого мовчиш? <починає злитись>
– Ой-ой-ой, такий серйозний у нас. <закотила очі> Йдемо краще позбуватись доказів і організовувати алібі, коханий. <на обличчі Шин з’явилась єхидна усмішка>
– Щоооооо?
– А ти не вкурсі? Ось, глянь <дає свій телефон> у Навіос Йокогама нас чекає номер на двох, адже молодим людям так хочеться провести ніч разом, а немає змоги, адже обидвоє живуть не самі вдома. Це наше прикриття на сьогодні – там уже все оплачено.
– Ти мене деколи так бісиш – оця твоя безтурботність…
– Тааа? А я думала ти мене за моє почуття гумору якраз і любиш <награна гримаса розчарування> Надіюсь у місцевому ресторані гарні офіціантки <замріяно> Можливо якась із них погодилась би поїхати зі мною в Акіґахару…
– Набридла ти з своїм чорним гумором! Пішли вже звідси!
Угруповання Шинохана мало свої підземні ходи та інші лазівки в місті і саме на це робилась ставка при формуванні алібі – дійти чим далі і чим швидше. Це давало також час на замітання слідів і щоб привести себе до ладу, а потім вчасно з’явитись в потрібному місці серед купи людей і камер.
….
– Вітаю тебе з черговим підвищенням, Шиндо! Як воно тобі – керувати власним підрозділом?
– Легко – не бачу жодних проблем.
– Це чудово! Ти дуже здібна – лише рік у нас, а стільки досягнула.
– Дякую пані Мурасакі чи точніше можна тепер вас кликати Урагірі? Враження, наче я маю зелену галочку в інсті і можу бачити трохи більше, ніж інші.
Тсуін вміла говорити дурні чи викличні речі з повністю відсутніми емоціями на обличчі.
– Дівчино, ти розумна і багато в чому перевершуєш решту і тому я ціную тебе, але й трохи контролюй свої манери і особливо жарти <різко наближається до Шин і хапає рукою за підборіддя> не забувай хто я і як ти маєш себе поводити в моїй присутності <погладила великим пальцем по щоці і відсахнула руку>. Доречі, тут скоро буде жити одна дівчина. Симпатична блондинка – наглянь за нею, але тримай себе в руках – вона моя! А то я знаю твою репутацію <посміхнулась>. А тепер вільна!
– Так, моя пані! <стриманий уклін, який ховав не щирість посмішки за пасмами волосся>
….
До кімнати зайшла дівчина, чиє біляве волосся постійно неслухняно втрапляло у її блакитні очі. Вона зашпорталась як тільки вступила на поріг та втримала рівновагу і пройшла далі.
– Привіт, я Тсугі! Урагірі казала, що ти тут наглядатимеш за мною. Надіюсь, не спричинятиму тобі багато клопотів <мило посміхнулась>
– Рада нашому знайомству! <простягає руку для привітання> Мене звати Шинда. Ідемо, я покажу тобі як тут все влаштовано, а потім поїмо щось смачненьке.
Тсуін ввічливо посміхнулась і замислилась <хммм, а родимка як у мене на руці, та і загалом ми досить схожі… дивно…>
Після знайомства з оселею дівчата пішли у зону кафе, яке теж належало Шинохані.
– Обирай що ти будеш їсти, а я зараз прийду – мені треба до вбиральні.
Повернувшись за пару хвилин, Шин застала бійку Тсугі та одного зі своїх підлеглих.
– Хей, стоп! Що тут відбувається?
– Ця ненормальна вилила на мене воду, а потім почала штовхатись і погрожувати мені…
– А не треба було переді мною в чергу влазити! Я мала робити замовлення першою, а ти мене перебив!!!!
– Припинили обидвоє! <я що, в садок потрапила? а казала, що не буде мені клопоту доставляти… аррр> Тощі – ти не дитина! Та і на гостей пані накидатись не варто, якщо звісно не хочеш померти. <лукава посмішка> А ти, Тсугі, трохи остигни – мені ці телепні ще потрібні для місій, а ти їх гамселиш!
– Ооой… Звісно, Шинночко! Зроблю все, як ти скажеш…. Вибач за клопоти! <ввічливо вклонилась>
– Усе гаразд, Тсугі. Мммм, а ось і наше замовлення – давай спокійно поїмо. Itadakimasu! <з невимушеним лицем почала їсти рамен>
…..
Шинда проводила дуже багато часу разом з Тсугі, адже за наказом Урагірі дівчину треба було супроводжувати і захищати, а також спілкуватись, щоб слідкувати чи та нічого зайвого не дізналась про діяльність Шинохами.
– Звідки у тебе ці синці? <Шин схопила тонку руку і потягнула до себе>
– Та це я просто вдарилась, нічого страшного <дівчина невпевнено посміхнулась>
– Такі сліди бувають тільки від пальців. Я твій охоронець і ти мусиш мені розповісти хто тебе образив!
– Я… Та ніхто… <дівчина почала плакати>
– Добре, добре… забудь! Вибач, що тиснула на тебе – усе добре! <Шин обійняла Тсугі та почала гладити її по голові>
В Тсуін усе зійшлось – синці на руках, те, що Урагірі дала відпустку на тиждень, бо нібито хотіла провести більше часу з Тсугі і весь цей час білявку ніхто не бачив ніде, а після того вона ще пару тижнів кульгала.
– Шин, ти така добра! Думаю ти б поладнала з моїми сестрами.
– Сестрами? А хіба вона не одна у тебе? Я чула тільки про Кодомо.
– Так, ми маємо ще одну сестру, та втратили з нею зв’язок ще в дитинстві. Зараз ми її шукаємо. Коли уявляю яка вона – то в голові завжди був образ сильної але милої дівчини… прям як ти! Я обов’язково вас маю познайомити, коли вона знайдеться. Дякую тобі, що так багато часу мені приділяєш і турбуєшся… <притулилась ще ближче і прошепотіла ледь чутно> врятуй мене!
…..
Наступного дня.
– К’ю, ти бачив Урагірі або Тсугі?
– Ні весь день від них нічого не чути.
– Якось це дивно, особливо після вчорашнього…
– Урагірі навіть збори пропустила і просто передала завдання у конвертах. В нас з тобою, доречі, нова місія. Будемо працювати в парі, як у старі добрі часи.
– Що? Тобто місія?!! Тут щось не так!…
На фоні зашипів передавач, завдяки якому збирали інформацію з поліцейських відділів. <…так, дістали з річки щойно.шшш…Тіло жінки, близько 25 років, біляве волосся….на перший погляд жертва Шинохани…>
Кімнату, наче отруйний газ, заповнила гнітюча атмосфера – здавалось тут неможливо дихати. Очі Шинди наповнились злістю та безпомічністю. К’юсешу не розумів як реагувати на почуте. Тиша тиснула усе сильніше. Наче обірвана від напруги струна, прозвучав голос.
– Це ж… не може бути, але я впевнена, що це Тсугі… а вона ж тільки вчора попросила її врятувати… я… я не змогла…
Дівчина вибігла в коридор і, сама не розуміючи як, опинилась в кабінеті Акунін Урагірі.
– Де Тсугі!?!
– А ти сама тільки що не чула? Ута впустив її з виду лише на пару хвилин, а в цей час на неї напали наші вороги з банди ЙокоКураямі. Вони зімітували наш підпис і цим не тільки хочуть нас підставити, але й спричинити розбрат всередині Шинохани. А зараз я буду вдячна, якщо ти мене залишиш… Я втратила свою дівчину взагалі-то…
Шинда вийшла з кабінету мовчки. Вона дійшла до своєї кімнати, замкнула двері і з сльозами в очах сповзла по стіні додолу. Та заплакати так і не вийшло, солона пелена наче застигла і не хотіла покидати блакить очей.
– Боляче…. чому так боляче?
Голос дівчини був хриплим. Тримаючись за серце, вона хапала повітря наче риба, яку дістали з води.
….
<три місяці по тому>
Дівчина стояла на краю мосту Мінато. Її втомлене обличчя час від часу прикривало рожеве волосся, яке куйовдив вітер. Довкола було темно, лише світло ліхтарів і з вікон будівель, яке відбивалось від поверхні води. Повітря наповнювалось звуками вечірнього міста та ароматами їжі й алкоголю.
– Ось ти де! Так і знав, що знайду тебе тут. Останнім часом дуже часто сюди приходиш. <дівчина ніяк не зреагувала> Хей, Шин! Мені лячно за тебе… Останні пару місяців ти так завалюєш себе місіями, не говориш ні з ким… навіть зі мною… Що з тобою відбувається?
– Це все Урагірі!
– Що?..
– Це все вона! Вона вбила Тсугі, а сама розігрує нещасну жертву конфлікту між угрупованнями. Бридко… <нарешті на обличчі дівчини виступили емоції – біль, гнів, розпач… і потекли сльози>
– Але у нас немає доказів. Та й виступати проти Шинохани самотужки – це самогубство.
– Мені плювати на це все!
Розмову перервав рев мотоцикла. Він заглушив звук пострілу. К’юсешу падає на землю, тримаючись за серце. Доки Шинда усвідомила, що відбулось, вбивця вже зник з поля зору. По асфальту почала розтікатись кров, в її плямах тепер теж відбивалось світло ліхтарів, як і в водах річки Оока.
…..
<спогад>
Закинутий док десь на окраїні Йокогами. Дощ монотонно вистукував свою одноманітну музику. Й без того сірий та непримітний провулок, видавався ще більш сумовитим та безбарвним. За цим всім переховувались два темні силуети, які майже неможливо було розгледіти, а тим більше почути їх розмову.
– Шиндо, мені здається, що ти варта кращого життя! Можливо настав все ж час покинути мафію?
– Але Мурасакі…
– Забудь про неї! Живи своє життя. Ти нещасна на цій роботі і твій стан погіршується з кожним днем. Я вже й забув як виглядає твоя посмішка, а я так любив її.
– Ти правий! Дякую тобі, К’ю! Останнім часом я дійсно втратила мотивацію і вбивства стали лише рутиною, я втрачала себе щодня… і якщо би не ти – я могла потонути в крові інших. Настав час для змін. Та і Тсугі я вже не врятую.
– Я тобі це вже якось казав – ти можеш використовувати свої здібності не лише для вбивств. Можливо тобі байдуже на себе, але подумай про мене тоді.
– Знаєш – життя для мене нудне. Воно було цікаве колись в дитинстві, коли світ був наповнений невідомим і магічним. Та чим більше я досліджувала усі процеси, тим більше розуміла – все однакове. Всі ситуації, проблеми і явища – той самий патерн, просто запакований в різні обгортки. Я так хотіла принести зміни в наше суспільство – зробити його кращим, але потім прийшло усвідомлення – це неможливо. Соціум не хоче стати ідеальним і все, що я можу – це чинити щось для покращення, та я ніколи не досягну кінцевої мети. Тоді я почала розуміти лиходіїв з манг та аніме, які бачили єдине спасіння людства у його повному знищенні. Та завдяки тобі я почала бачити красу в цій недосконалості. Тому я полюбила усе, що зламане, що має дефект. Намагаючись зцілити зламаних людей, я зцілюю чийсь світ і він усе ж стає ідеальним. Хай не весь загалом, але чийсь маленький всесвіт покращується.
– Я дуже хочу щоб ти використовувала свої здібності на зцілення інших людей. Якщо тобі байдуже бути на стороні добра чи зла, тоді обери добро. (*посилання на сцену з БСД)
– Тоді у мене є план, як нам покинути Шинохану…
…..
Червона калюжа на мосту пустила дрібні хвильки – наче гладь річки, спокій якої порушив кинутий по воді камінець. Тіло К’юсешу почало поволі рухатись і підійматись.
– Вчасно ж ти мене відштовхнула, а головне так непомітно. Я кожен раз дивуюсь як ти це робиш. Подряпина на руці – дуже мала плата за вихід з банди, як на мене. А ще ідея взяти мішечок з кров’ю просто мега геніальна!
– Я ж казала, що все пройде добре!
– За дві години я вже буду в дорозі – не хочеш все ж поїхати зі мною? Тобі небезпечно залишатися у Японії. Ти будеш наступною мішенню Урагірі. Я обіцяю готувати тобі щодня твій улюблений омурайсу на сніданок, а як дуже захочеш, то і онігірі навчусь різні робити…
– Я залишаюсь тут. Маю ще деякі справи владнати.
– Напевно ми бачимось востаннє в такому випадку… сумно якось <в думках: чорт… чорт.. чорт… це останній шанс сказати їй> Місяць сьогодні гарний… чи не так?
– Вибач, не помітила, бо я вже задивилась на зірку. Бережи себе! Sayonara!
Шинда посміхнулась, помахала рукою і повільно пішла геть з мосту.
– І ти бережи себе! <як боляче… пече в грудях…. її слова болючіші за ту кулю>
Хлопець ще якийсь час проводжав поглядом колишню напарницю. Він намагався запам’ятати як рожеве волосся розвіває вітер, щоб втримати цей спогад назавжди та її вже поглинула темрява нічного міста.
– Хоча б її я врятував! <посміхнувся крізь сум>
<Хоча б його я врятувала…> подумала дівчина і посмішку з її лиця змили сльози.