Прохолодний вечірній вітер розвиває біляве волосся дівчини. Дим від сигарет заповнює темну вулицю і розчиняється в повітрі.
– <Кашляє> Жах, як Тсу курила цю гидоту?! Як же я сумую за тобою…
Кроки наближались і ставали все чіткішими та дівчина не звертала увагу, доки не відчула чиюсь присутність за спиною.
– Привіт!
– Ой, перепрошую! Ви до мене говорили?
Обернувшись, Кодомо побачила дівчину з кучерявим фіолетовим волоссям. Вона була одягнена в чорне кімоно й була схожа на демона. Чорні очі пронизували холодом до кісток і викликали мурашки по тілу.
– Ти ж….
– Так, я Урагірі. А ти так схожа на свою сестру!
Сум, страх і злість заполонили дівчину. Кодомо відчувала себе наче звірятко, яке загнали в глухий кут.
– Ти вбила мою сестру, а тепер прийшла за мною?
– А ти дійсно кмітлива, як Тсугі й казала <сміється> Вибач, я б мала це зробити якось гарно, але не маю часу на це. А ти маєш померти зараз.
– Вб’єш мене – собі тільки гірше ж зробиш.
– Ти про Шинду? Думаєш вона тебе врятує? Та вона ж навіть вашу сестру не змогла врятувати! І зараз теж не встигне <сміється> Передавай привіт Тсу!
Урагірі зробила крок назустріч блондинці. З-під кімоно щось блиснуло.
– Що ти?.. Ніі… <кров почала капати на прохолодну землю> Вибач Шин…
– Не бійся, вона скоро дізнається про твою смерть. Я вже уявляю як її роз’їдатиме почуття провини <лукава посмішка з’явилась на обличчі> Вона втратить вас всіх. Всіх, хто був їй дорогим. Я дочекалася, щоб ви поговорили з нею саме заради цього. Вона дійсно буде мертва всередині.
– Навіщо тобі це все? Для чого тобі мучити Шинду?
– Тільки втративши усе, вона зрозуміє суть свого імені. Вона стане вільною від усього і я заберу її собі.
Ще один удар танто в шию і Кодомо впала на руки Урагірі, заливши усе довкола своєю кров’ю.
– Сім’ї в Шинди вже немає.
………..
На мосту Мінато виднілись дві постаті, які були відокремлені від загальної метушні. Здавалось, що їх оточує якийсь бар’єр і не підпускає нікого близько.
– Привіт! Я Шинда. Це я тобі дзвонила щодо Урагірі.
– Хай ! Я Окамі. Буду радий допомогти в усьому, що стосується знищення Ханахакі.
– Я дуже надіюсь на твою співпрацю. У тебе є люди, а в мене є інформація – ми будемо дуже корисні одне одному.
– Разом буде легше знайти як вийти на Урагірі. Чекаю завтра конверт з інфою. А ти отримаєш моїх людей в супровід.
(добу по тому)
Сонце, яке тільки-но почало підійматись з-за горизонту, ніжно освітлювало краплини від нічного дощу. Шинда й Окамі зустрілись біля мосту Мінато.
– Як я тобі й обіцяла – тут уся необхідна інформація. <передає конверт> І ще, хочу тебе попередити – Я дізналась трохи інформації про тебе, Окамі Тамаші. У тебе є дівчина Міо, сестра Юкі, яку ти виховуєш після смерті батьків… Не раджу йти проти мене.
– <посміхнувся> Та я ніби й не збирався. А про тебе правду кажуть. Думаю, Урагірі не дарма так чіплялась за тебе. Ось, до речі, інформація про людей, яких я віддаю тобі. І я теж хочу піти – буду дуже радий співпраці з такою професіоналкою.
– Чому ти такий несерйозний? Якось ти дуже дивно виглядаєш, як для лідера.
– Дивно ? Ну підлеглі не скаржились. <сміється> А ще цікаво чому це місце?
– Любила тут гуляти… <спохмурніла> Та, напевно, настав час змінити звички.
…
Постать у чорному вбранні граційно зайшла до старовинної крамниці де продавалась зброя. Дівчина оглядала примхливим поглядом виставлений товар і зупинила свій погляд на одному з них.
– Доброго дня! Можу я оглянути ось ці дайсьо*?
– Так, звісно!
– <Оглядає мечі> Дуже хороша робота.
– Так. Саме вони були популярні ще до узаконення носіння мечів у 16 столітті. У вас хороший смак!
– Я буду їх брати, пані Осоре.
– Скажіть ваше ім’я та вкажіть необхідні реквізити тут <подає бланк>
– Мурасакі, Ханакуро Мурасакі.
– Ось ваш чек. А ще скажіть, чи вам потрібно щось для їх зберігання?
– О, а можливо у вас є багатошарові підставки в схожому стилі?
– Є декілька варіантів. Ви можете спуститись зі мною в сховище, там ми підберемо вам щось по стилю.
– Супер! Буду дуже вдячна!
Мосо та Урагірі спустились в підвальне приміщення, де зберігався увесь товар компанії “Накаджима”.
– О, ця старовинна шафа для катан ідеально впишеться в мій інтер’єр.
– Добре, я домовлюсь, щоб вам її також доставили.
Мосо почала хитатись, а кроки стали невпевненими. Вона зашпорталась за підлогу і почала падати.
– <зловила дівчину> З вами все добре?
– Вибачте, щось у голові запаморочилось. <зомліла>
– Добре, що я зовсім випадково <хихикнула> знаю де у вас тут запасний вихід.
Урагірі понесла дівчину між товарів і вийшла з приміщення у непримітний провулок, а звідти до старої будівлі.
– А тут так само зовсім “випадково” є таємний перехід до сховища Шинохани. О, Яторі! Сенджу! Ви уже тут. Беріть цю красуню, а я розчищу нам прохід.
(пару годин потому)
– Де я? Що відбувається?
– Невеличка доза транквілізатора, яку я ввела тобі за допомогою акупунктурних голок дала тобі трохи поспати, а тепер можна й твою сестру кликати на вечірку.
– Що ви хочете з нею зробити? Що вам від нас треба? Ви не… <Урагірі заткнула рот шматком тканини> мхмиихмм…
– Все, тихенько! Розговорилась тут. Подякуй колишньому своєї сестрички. Кіра хоч і мертвий, та все ж приніс користь. Той ідіот збирав інформацію про Канашимі та її сім’ю. Та Шинда вбила його швидше, ніж він щось вам встиг зробити. Так смішно – твоя сестра думала, що це вона така небезпечна вся з себе, а насправді вона лише магніт для бандитів і поганців. Вона думала, раз Шин така м’яка з нею, то це пухнасте кошеня, та насправді пригріла дикого звіра, який вб’є не змигнувши оком. Вона не бачить всієї краси Шин, лише те, що дозволено бачити. <тон стає все голосніше та напруженіше, намагається тремтячими від злості руками набрати по відео Канашимі з телефону Мосо>.
Привіт, красуне! Тут твоя сестричка <переводить камеру на Мосо>. Вона жива і буде такою лишатись, якщо ти приїдеш до печери Тайя. А там тебе зустрінуть вже мої люди.
…
– Шин, ти тут?
– Що? А, вибач! Я щось задумалась.
Теплий літній день. Гілки дерев в парку ледь помітно похитувались від легенького вітерця. Цикади створювали приємну симфонію разом з шорохом листя. Дві дівчини сиділи у траві, безтурботно, на перший погляд, насолоджувались сонечком.
– Ти останнім часом постійно у своїх думках. Щось сталось?
– Я знаю, що ти готова мене вислухати, щоб не сталось і що я усім можу поділитись з тобою, та усе дійсно добре!
– А ти що тільки не скажеш, лишень я б відчепилась від тебе <награно закотила очі>
(пару місяців тому)
Провулок ледве-ледве освітлювала лампа, яка хиталась від вітру й періодично мерехтіла через це. Чорні силуети губились в цій темряві та були майже непомітні. Вони радше скидались на примар.
– Як і обіцяв – ми прийшли знайомитись, Шиндо!
Хлопець з рудим волоссям і пронизливим поглядом мило посміхався дівчині, що зовсім не пасувало атмосфері довкола.
– Це Хіторі, Карен, Сайко і Мейн <показує рукою на кожного>. Вони візьмуть на себе Шинохану. Ти, я і моя дівчина Міо – візьмемо на себе Урагірі й власне її свиту.
– Перейдімо одразу до обговорення плану. Ось тут можна потрапити до головного сховку організації <показує план місцевості>, а з цієї сторони найкраще підбиратись до Урагірі. Нам треба прослідкувати за її переміщенням, адже останнім часом в неї змінився графік. Найкраще діяти, коли Едельвейс і Хіганабана підуть на свої завдання.
– Зрозуміло. Можеш розраховувати на нас! Ось, до речі, всякі приблуди. <Хлопець почав діставати весь свій арсенал техніки та зброї> Це зручна гарнітура, тут можна тримати отруйні кунаї, ця штука легка, непомітна і б’є сильно струмом… Якщо цікавить щось кастомне – кажи. Мої люди підготують усе необхідне.
– Чудово, значить ми забезпечені усім необхідним. План я лишу вам, щоб ви обдумали де, як і кого краще застосувати.
Обговорення тривало ще деякий час і силуети почали покидати провулок один за одним.
(сьогодення в парку)
– Не знаю які там у тебе справи, але головне завжди повертайся до мене! Смерть без життя не має сенсу.
Шинда засміялась, сама того не очікуючи. Вона обійняла зелено волосу дівчину так міцно, наче ніколи вже б і не відпускала.
– Пора йти додому. Я таааак хочу душ прийняти після цієї спеки.
– Ооо тааак. Я теж хочу освіжитись.
– Хммм, я не проти прийняти душ двічі <лукаво поглянула на Канашимі> – після першого ще б з тобою провела приємно час в ліжку. О, а йдемо спершу в душ разом!
….
(у квартирі дівчат)
– Кано, ти там потонула чи що? Я теж хочу в душ!
– Та йду вже, йду! Ласкаво прошу! <дівчина награно вклонилась і показала рукою на вхід до ванної>
– Я скоро повернусь до тебе <цілує>
<дзвінок телефону>
– Дивно, що Мосо від мене хоче? Ще й відео дзвінок?! Алло!
– Привіт, красуне! Тут твоя сестричка. Вона поки що жива. Приходь до печери Тайя, там тебе зустрінуть мої люди. І не здумай нічого казати Шинді чи ще комусь. Інакше ти не побачиш свою сестру ніколи.
– Я все зрозуміла! Так, я прийду!
– Кано, я все! <Шинда вийшла з душу і побачила стурбоване лице дівчини> Щось сталось?
– Ні, все добре! Просто Мосо дзвонила – хоче завтра зустрітись. А це означає, що мені знову промиватимуть мізки виховними розмовами. То таке, іди краще в мої обійми!
Канашимі обійняла Шинду так сильно, наче та була лише міражем й от-от розтане. За обіймами слідував пристрасний поцілунок і дівчата не встигли отямитись, як опинились знову в ліжку.
– Прийдеться в душ іти ще й втретє.
…..
Сонце вже сховалось за обрій і лишило по собі лише теплу, яскраву смугу на небі. Гаряче повітря стелилось по землі, наче жива істота до якої можна доторкнутись.
Канашимі підіймалася сходами до печер Тая. В її грудях було некомфортне відчуття спазму, яке попереджало про тривогу. Вона відчувала цей світ як ніколи раніше – усі кольори такі яскраві, запахи насичені, повітря солодке, вітерець ніжний… Місця на тілі, де доторкалась Шинда, аж пульсували, наче ці обійми та доторки вкарбувались у шкіру. Дихання періодично то пришвидшувалось, то завмирало, як і серцебиття.
– За мною, Кано!
Перед входом до печер, невідомо звідки, з’явилась дівчина зі строгим, але гарним обличчям. Її каштанове волосся розвивалось за вітром.
– Т..ти звідки тут?.. Хто ти?
– Тобі це знати не потрібно. Я проведу тебе, як і казала пані Урагірі. За мною!
Дівчина рушила за незнайомкою. Пройшовши трохи в глиб закинутого будівництва, Кана побачила постать з фіолетовим волоссям.
– Це ти!! Ти викрала мою сестру! Де вона?
– Ого, весь страх розгубила! Яка грізна. <засміялась, та сміх в секунду замінив холодний гострий погляд> Ти плутаєш трохи своє положення. Розумієш, ти кролик якого гончі пси загнали у пастку. Тому, знай своє місце, здобич!
Незнайомка вдарила Кану під коліна і та впала навколішки, схилившись до землі.
– Так краще! Дякую, Нікарасу. <Дівчина з каштановим волоссям поважливо схилила голову> Приведи сестру цієї красуні.
– Слухаюсь!
З тіні вийшла висока дівчина з довгим рудим волосся, заплетеним у хвіст. Вона вела зв’язану Мосо.
– Ооо, миле возз’єднання сестер! Біжи ж обійми її!
Кана на мить засумнівалися та все ж побігла до сестри. Вже майже добігши до неї, відчула удар струму і впала.
– Ти думала я дам вам так попрощатися? <Заливається сміхом> Ні, я не така добра. <махнула рукою>
Нікарасу почала шмагати Канашиму батогом.
– Нііііі… Припиніть! Навіщо вам її вбивати? Будь ласка, зупиніть це! <сльози заливали обличчя Мосо, а голос сів від крику>
Урагірі знову махнула рукою і все припинилось.
– Ваша роль – бути мертвими та розізлити Шинду, занурити її у повний відчай. Тільки я маю бути поруч з нею. Та хочу, щоб і ви страждали за те, що були з нею замість мене, що були їй важливі. Ех, мені стало нудно <закотила очі> Вбити!
Нікарасу та Мей пройшлись по шиях сестер гострим лезом катан і так само одночасно проштрикнули їм серця.
– Ну і фінал я хочу сама довершити.
Урагірі взяла два кунаї та одночасно встромила їх в очі дівчатам. Нікарасу та Мей відпустили тіла і ті впали нерухомі додолу, заливши рясно все кров’ю.
– А вони ще думали обійнятись на кінець?! Смішні! Вони так і не попрощаються ніколи. <посміхнулась> Ти усе зняла?
– Так, пані!
– Чудово! Монтуй з моїм зверненням і надсилай Шинді.
…
<повідомлення з невідомого номера>
<відеофайл>
<відкрити>\ <ігнорувати>
<… Ну що ж Шиндо, знову ти не спромоглась захистити нікого з важливих тобі людей. До речі, Кодомо теж мертва, якщо ти це не знала. Ти втратила усіх, хто грав роль твоєї сім’ї. Але у тебе є я! Я і є твоєю справжньою сім’єю. Приходь в зазначений час до закинутого іподрому – там і поговоримо. Бувай!>
<нове повідомлення>
<1.09. О 17:00. Іподром Неґіші. Приходь дізнатись всю правду про себе. А ще я прислала тобі подарунок>
<посилання на місцевість в гугл картах>
Телефон випав з рук Шинди. Вона впала на коліна, а подих перехопило.
– Знову! <крик був аж з надривом> Кано, скажи, що це неправда! Скажи, що ти жива!
Дівчина з останніх сил підвелась, підняла телефон і зайшла за посиланням.
– Я знаю де це. Кано, прошу – будь живою!
Шинда викрала мотоцикл, що стояв поблизу та на максимальній швидкості поїхала до закинутого будівництва коло печер Тая.
Приїхавши, вона побігла до місця, схожого на те, що було на відео і побачила там тіло Канашимі.
– Кано! Кано!
Шин перевірила пульс і дихання – відсутні, оглянула тіло, затисла рани, почала робити штучне дихання і масаж серця.
– Прошу, дихай! Не покидай мене!
(спогади)
…………….☽〇☾…………………
– Ого, так гарно вийшло! А чому ти обрала такі канджі?
– Бо тобі пасує життя, а пара життю – смерть. Здається , усе очевидно!
…………….☽〇☾…………………
– Але ж я була просто незнайомкою! Чому!?
– Бо я відчула, що ти зможеш мене зрозуміти, що ти така ж зламана як і я, що ти не будеш казати “все добре”… Я закохалась у тебе в цей момент пустоти й кохаю досі, а ще дуже боюся втратити…
……………..☽〇☾……………….
– З тобою я стала такою ніжною.
– То я змінила тебе?
– Ні, такою я можу бути тільки з тобою. Краще тобі й не бачити яка я з іншими. Ти сама доброта, порівняно зі мною. <сміється>
………………☽〇☾……………..
Кров стікала з рук і кінчиків волосся. Дівчина була схожа на примару.
…
(пару годин по тому)
Шинда втратила усе – навіть ціль до помсти. Усе життя розсипалось на друзки, наче хтось впустив з рук склянку і вона вдарилась об плитку. Краплини дощу стікали по виснаженому болем обличчю.
– І ось я знову сама… Життя? Мені пасує життя? Кано, яка ж ти була смішна. Моє ім’я навіть говорить саме за себе. Напевно батько мав рацію – я приносила в життя інших стільки болю, а в кінці й смерть. Мама, Тсугі, Кодомо…. Тепер ще й ти, Кано! <сльози вже було неможливо стримувати в очах і вони потекли рікою> Вибачте мені! Я… я вас не вберегла. <задихається> Я більше так не можу! Без мене цей світ точно стане краще. Як же іронічно, адже саме тут ми й зустрілись з тобою.
Дівчина наблизилась до краю мосту Мінато. Кожен рух, кожен вдих були такими нестерпно болючими.
– Вибач, К’ю… Я не стримала свої обіцянки… Так – я дурепа! <сумно посміхнулась>
Шинда сіла на поручні мосту і відпихнулась від них. В голові дівчини вже майнула оця картинка плеску тіла об воду, тіло покривається мурашками від холодної води. Цей холод окутує тіло, думки та забирає до себе навіки. Темрява рада прийняти її у свої обійми та на диво вони видались такими реальними й… Теплими?! Щось огортало її тіло і від цього чогось поширювалось тепло.
– Що? Якого?
Відкривши очі дівчина побачила, що нікуди вона не падає. А тепло йде від рук, які її схопили у міцні обійми.
– Навіщо ти?..
– Потім розкажеш мені, чому вибрала таку невдалу ділянку покупатись, а поки залізьмо назад на міст. Я, звісно, в зал не дарма ходжу і маю багато сили, та все ж довго нас двох так тримати не зможу.
Шинду, перегнувшись через поручні, тримав хлопець з милою посмішкою, яка зовсім (як і завжди) не підходила ситуації.Та саме вона й була такою потрібною зараз. Темні очі наче пронизували Шинду та могли побачити її найпотаємніші думки. У неї не лишилось іншого вибору, як нахилитись назад до хлопця. Опинившись у теплих обіймах, Шинда розплакалась. Напевно вона ще ніколи не дозволяла собі такі сльози.
– Давай ти все ж перелізеш до мене. Тут плакати буде набагато безпечніше. Мені буде сумно, якщо ти все ж впадеш.
– Вибач, Окамі! <перелізла назад на міст> Я… Але для чого ти зупинив мене? Ти ж мене зовсім не знаєш. Я приношу всім смерть! А якщо і тобі… і… Я не хочу! Я не можу… Без мене цей світ був би краще.
– Вибач, Шиндо, та ти переоцінюєш свою велич. З тобою чи без та цей світ все ще буде таким самим несправедливим, злим, з моментами радості, які прослизатимуть, як вода крізь пальці. Але от мені буде сумно без тебе <знову обійняв дівчину> тому я б хотів, щоб ти жила.
Якийсь час Окамі та Шинда просто стояли. Вітер поступово осушив сльози й дівчина остаточно відчула себе у безпеці.
– Пробач мене… Я не думала, що залишився хтось, кому моя смерть принесе сум. Дякую, що ти йшов тут і зупинив мене.
– Добре, що я знаю де ти любиш гуляти коли сумна. Йдемо до мене – тобі зараз не варто лишатись самій.
– Але ж я заважатиму.
– Не говори дурниць! Міо вже зачекалась тебе в гості. Вона точно вже приготувала смачнючі онігірі – ти таких точно не коштувала. <посміхнувся>
– Дякую тобі за все! Не думала, що шукаючи когось, хто має допомогти мені зупинити Урагірі, знайду таку людину як ти.
– Це тобі дякую, що не відштовхуєш!
Ніч поглинула два силуети, які віддалялись від мосту. Річка смерті цього разу залишилася голодною.
