– Шиндо, наш план усе ще в силі?
Затишна квартира була наповнена теплим сонячним промінням. Рудоволосий хлопець дивився з розумінням та співчуттям на дівчину.
– Так! Ми маємо закінчити заплановане.
– Добре, тоді я роздаю останні вказівки своїм людям. Завтра ми виступимо проти Шинохани.
Рожеве волосся закривало сумне обличчя Шин. Її погляд був відсторонений, наче вона вже не існує у цьому світі.
….
(День битви)
Кімната в закинутій будівлі іподрому, яка слугувала місцем сховку для Урагірі, була прониза атмосферою агресії та відчаю. Здавалось, що ось-ось тут саме повітря задушить усіх присутніх.
– Нарешті я можу не приховувати свої почуття. Я маю показати тобі дещо. <посміхнулась>
– Урагірі! Годі гратись зі мною! Ти дійсно думаєш, що я маю бажання вести бесіду з тобою після усього, що ти зробила?!
– Так! Я впевнена у цьому. Адже ти точно захочеш дізнатись, чому я так вчинила з тобою, а ще про свою історію в сім’ї Акунін. Впевнена, що цікавість переможе. Дивись! <дістає папку з вшитими зошитами> Я вела їх з самого дитинства – це все щоденники з моїми записками про важливі події з усіх моїх періодів життя. Більшість з них були пов’язані з тобою, звісно ж. Хочеш сама почитати чи зробити це для тебе?
Не отримавши миттєвої відповіді, Урагірі кинула один з щоденників Шинді.
– Читай!
Руки дівчини невпевнено потягнулись до столу і вона почала гортати сторінки, поверхнево проглядаючи текст.
– Як ти зможеш побачити з тих спогадів – ніхто тебе не любить. Ти була або взагалі небажаною, або лише інструментом.
Батько тебе ненавидів за те, ким ти є і хотів здати до притулку. Мій батько бачив у тобі зброю, яка допоможе йому досягнути вершин. Твої сестри бачили в тобі лише чергову цікаву загадку, а твій напарник таємно боявся твоєї сили та заздрив твоїм досягненням. Думаєш чому він так хотів, щоб ти покинула Шинохану?!
Ну і Канашимі <на очах Шин заблищали сльози> – вона навіть не бачила твоє справжнє єство, бо ти не змогла їй його довірити. Адже ти точно знаєш – вона б втекла, як би дізналась яка ти насправді. Тому ти й обрала грати роль невинної дівчинки з нею – це аж огидно мені було…
– Замовкни! Замовкни… Замовкни…. Замовкни…
Голос Шинди був глухим і надірваним, від суму, жалю та злості, які створили ком у горлі.
– Але я – я дійсно щиро захоплювалась тобою. Тобою справжньою і твоїм талантом. Я його цінувала, досліджувала, наслідувала – ти для мене була спорідненою душею. Хоч батько хотів нас розлучити, та я завжди була поруч з тобою. З самого дитинства я дивилась на твої тренування і була вражена твоєю майстерністю. Мені не треба було тебе як зброї, я не боялась твоєї сили й не заздрила їй… Я була готова прийняти тебе всю і повністю, не вимагаючи нічого на заміну. Та ті кляті люди весь час створювали стіну між нами. Тому я їх і позбулась <гримаса посмішки з’явилась на обличчі> Ось, подивись, що ти значила для них насправді.
– Про що ти взагалі говориш?! Це я завжди була проблемою для них і притягувала в їх життя нещастя!
– Так – ти та, хто несе смерть і саме тому поруч мають бути обрані люди. Ті, хто можуть прийняти тебе такою, на кого твоя отрута не діяла б, або навіть видавалась найсмачнішим у їх житті нектаром.
– І хто ж це мав бути?
– Я! З дитинства я рівнялась на тебе, хотіла бути такою ж сильною і вмілою у своїх вбивствах. А ще я дуже хотіла розділяти ці емоції з тобою. Як би батько не забороняв нам бачитись, тоді я змогла б розкрити твій талант і прийняти тебе усю, а так його усі лише придушували, засуджували та використовували у своїх цілях. Вони всі тебе просто боялись… як і боялись мене… Тому я чудово розумію тебе… Разом ми могли б правити Йокогамою, та що так дріб’язково – Японією, а то і весь світ був би наш. Тільки ти б могла оцінити красу моїх творінь, адже тільки ти навчилась найелегантніше, як я задумувала, робити мітку Шинохани. Тільки я б могла прийняти твою кровожерливість. Та тобі нав’язали оці марні почуття провини, відповідальності, совісті, сумніви в собі, прагнення бути хорошою людиною… Але для чого тобі це? Вивільни свого демона і йди зі мною!
Вечір плавно перейшов у темну ніч. У вікно зали потрапили місячні промені. Шинда не змогла приборкати цікавість і почала вчитуватись у кожну записку. Зловісне мовчання залило кімнату, наче дим від свічок, які щойно погасили. Його лише деколи переривав шурхіт сторінок, які квапливо гортали. Серце дівчини, здавалось, ось-ось вирветься з грудей від напруги, адже її переповнювали такі суперечні почуття.
“…Мій батько дізнався, що у нашому місті живе дівчинка з дивовижними здібностями. Вона часто створювала проблемні ситуації в школі. Через це за нею вівся нагляд якихось там служб. Я чула, що тато тепер теж наглядає за нею і чогось чекає…”
“…Цікаво, для чого морі знадобилось створювати якусь там аварію? Можливо я щось не так почула? Це ж машина соцслужб. Які у нас з ними можуть бути проблеми? Хоча пригадую як пару років тому….”
“Після тої аварії до нас привезли дівчину з рожевим волоссям. Напевно це та сама – я у захваті! Так хочу з нею погратись!”
– То ця аварія і те, що там їхав пан Акунін – це було не випадковістю?! Він знав, що мій тато не зможе мене виховувати й просто вичікував зручного моменту?
– Ну трохи згодом я ще дізналась, що мій батько був готовий навіть заплатити твоєму, або навіть і прибрати з дороги, та все пішло за найлегшим планом. Читай далі!
“…Батько продовжив слідкувати за сім’єю Осума. Виявилось, що тепер у Шин є дві сестри по татовій лінії. Вони живуть своє життя і навіть не знають, що мають таку класну сестру. Та як би вони дізнались – чи прийняли її у сім’ю?Треба підкинути їм якусь інформацію для зацікавлення. Я примушу їх батька нервувати, а дівчатка допитливі й точно захочуть вияснити, що ж сталось. А потім я підкину їм сліди до себе…”
– То мої сестри могли існувати собі далі без мене і бути усе ще живими?! Для чого ти їх у це втягнула?
– Ну я хотіла їх перевірити. Вони надто допитливі, розумні й могли дізнатись колись про тебе, навіть без моїх втручань. А так ситуація була цілком під моїм контролем – я змогла дізнатись як вони б ставились до твоїх здібностей і чи потрібна їм справжня ти. Вони зробили б тебе м’якою, засуджували б твій спосіб життя у мафії. Тому їх прийшлось прибрати. Та і ти почала до них прив’язуватись прям одразу, а мене за весь цей час ти тільки як боса сприймала і тримала дистанцію.
Можливо від цього тобі стане трохи легше, та з Тсугі я не тільки гралась. Вона дійсно мені сподобалась і могла б бути моєю дівчиною та вона має все ж оцю доброту, емпатію та і питань почала багато задавати зайвих.
“…Цей йолоп, Ікйото, веде подвійну гру і наївно думає, що я цього не помічаю. Треба тримати його під контролем. Це буде дуже заплутана гра – нитки до маріонеток так багато раз переплетуться, що ніхто не зможе здогадатись хто і для чого усе підлаштував. Кожен знатиме лише свою версію ситуації. Треба організувати зустріч Шин і тої дівчини – нехай зацікавиться нею і слідкує. Ікйото ж буде думати, що він слідкує за своєю колишньою і її сім’єю. Та зелено волоска, Кана, нехай думає, що Шин її рятує від токсичного минулого. Всі за всіма пильнують, ніхто не знає всіх деталей – усе під моїм. Контролем! ”
“А Шин як завжди – така молодчинка. Вона так вправно зачистила щурів. Думаю, після випадку з Ікйото Кірою вже ніхто не ризикне виступати проти Шинохани!”
“Чорт, план вже завершився, а Шинда далі зависає з тою Каною. Ще й такою милою і ніжною коло неї стає. Вона ж у такому стані геть беззахисна. Доки вони разом – Шинда у небезпеці. Та і свій дар приховувати від того, кого любиш? А навіщо така людина поруч, якщо з нею не можна бути собою? Якщо тебе не приймають всю такою, як ти є, тоді для чого такі люди поруч?”
“…К’юсешу Йоі безперечно закохався у Шин. Та цей ідіот ще й хоче переконати Шин покинути мафію. Але хіба він не бачить, що це її покликання? Звісно класно, що він готовий віддати своє життя, лише б її захистити, але забирати її у мене… Він геть втратив глузд!”
“Не бачу іншого виходу, крім як самій же і відштовхнути Шинду. Після подій з Тсугі я не можу надіятись, що вона послухає мене, а не К’ю. Я так хотіла забрати Шин собі! Думала, що у стражданнях вона втратить цю свою маску правильної людини, яку на неї натягли. Та ця маска приросла ще сильніше. Отже, я мушу вбити Йоі. Шин мене зненавидить, та це буде лише перший гачок. Я заб’ю їх усі, один за одним і все ж зірву цю маску. Я звільню Шинду і вона зрозуміє мене.”
– Ти думала, що вб’єш усіх дорогих мені людей і я тебе зрозумію?! Ти хочеш показати, що піклувалась увесь цей час про мене? Вибач, я звісно хвора, але ти перейшла навіть мої межі… І твоя турбота така ж заразна і токсична… Ти не могла за весь цей час просто поговорити зі мною?
– Поговорити? Ти завжди була з моїм батьком і його свитою. Я ж звикла, що хитрощі й маніпуляції працюють ефективніше за слова.
– Ти ненормальна… Хвора!…. Що з тобою не так?
Прокричавши ці слова, Шинда схопила одну з катан і кинулась на Урагірі. Дівчина ухилилася від удару і також схопила зброю.
– Ну бій, так бій! <Урагірі посміхнулась>
…
Звук скреготу металу залив кімнату, відбиваючись луною від стін. Здавалось, що ось-ось іскри полетять від зіткнення катан і спалять усе довкола. Шин переважно йшла в активну атаку, заставляючи Урагірі захищатись від ударів. Спочатку їй здавалось це важким завданням, та згодом вона підлаштувалась під швидкість опонента.
– Це найкращий бій, який у мене коли-небудь був! Шиндо, ти прекрасна!
– Закрийся! Здохни! Просто здохни! Не удавай, що ми рідні й що ти піклуєшся про мене. Припини це і просто помри!
– Так це у твоїх руках, а просто піддаватись тобі – така неповага.
В ході бою було пошкоджено усі меблі довкола. Катани лишали глибокий слід по собі у шафі, стінах, столі, розірвали штори, розбили скло…
Щоденники теж були частково пошкоджені.
– Шиндо, ти найсмертельніше і найпрекрасніше створіння у всьому світі. Ти…
Слова Урагірі перервав вибух. Стіна почала сипатись. Уламки розривають на друзки шафу, скло з якої розлітається навсібіч.
Урагірі робить свій останній ривок до Шинди та своєю чергою не встигає згрупуватись і просто виставляє катану.
“ Шин, ніііііі!…. <До кімнати забіг Окамі>
…
Шинда та Урагірі лежали на підлозі, проткнувши одна одну катанами при останньому ударі. Кров стікала по руках і одягу. Їх лиця теж були забризкані. Два знесилені тіла впали навколішки, а згодом повалились на підлогу – вони були виснажені битвою, знерухомлені, вкриті ранами.
– Чорт, невже ми запізнились?! <Окамі підбіг до тіла Шинди й почав виміряти пульс, перевіряти дихання> Ти жива! Дурепо, ти так мене налякала. Зараз Міо зупинить кров і виведе тебе.
– Камі, Урагірі мертва! Шин її добила, а основні рани в неї від скла – он перерізана сонна артерія.
– Забирай Шин, а я наздожену.
– <Хриплий голос> тобто мертва?
– Шин, не розмовляй! В тебе, на щастя, не задіто нічого крім плеча, але загалом ти все ж не у найкращому стані. На щастя, та дурепа промахнулась.
(Момент вибуху)
– “Чорт, усе летить прямо на неї! Вона не може загинути! Тільки не так!”
Урагірі кидається на Шинду і відштовхує її від уламків.
– “Та якого біса! Я все ж проткнула її катаною у плече. Надіюсь я не зачепила ніяких важливих органів. Не виглядає принаймні на це…”
Урагірі захистила Шинду від уламків меблів та скла, шматки стін також врізались у її тіло, наче у щит.
– “Як же іронічно…<посміхнулась> я помру, наче від мітки Шинохани… Шинда втрапила у серце… здається… скло десь по шиї пройшлось… цікаво, як ті уламки глибоко увійшли… а ще шмат шафи прилетів прямісінько в око. Саме на такий кінець я і заслуговую! Та байдуже, головне, що Шин жива… о, чую голоси… врятуйте її, прошу!”
…Ти жива! Дурепо, ти так налякала мене зараз!…
– “Вона жива! <Видихає з полегшенням> значить я можу померти спокійно… шкода, що ти так і не стала моєю та хоча б під кінець розцвіла твоя квітка…”
Кров залила підлогу під тілом дівчини.
….
– Хей, еей, Шиндо! Ти чуєш мене?! Прийди до тями!
Дівчина з голубим каре намагалась надати допомогу Шин. Вона встигла перемотати рану в плечі й обробити дрібні порізи.
– <Прокашлюється> Де я?…. Урагірі!… <Підскакує>
– Лежи, тобі не можна рухатися! А Урагірі ти перемогла – вона померла, можеш не перейматись уже за неї! І це вже прийшов кінець Шинохані. Ми з ними всіма впорались і це все завдяки тобі!
– Але я не розумію… якась дуже дивна ситуація… <кашляє>
– Усе, досить! Зараз відпочинь, а пізніше поговоримо про все. Я така рада, що з тобою все добре! <Обіймає та посміхається>
– Міо, як вона?
– Окамі! Та ось знову відключилась, але їй просто треба відпочити. Це дуже дивно, але у Шин не задіто жодних важливих органів. Навіть після вибуху в тілі Урагірі були уламки усього, що було в кімнаті, а на Шин лише пару подряпин і порівняно легких… Та то таке, головне, що вона жива, а ми без втрат зі своєї сторони перемогли Шинохану.
…
– Окамі, Міо! Дякую вам за усе! Ви допомогли мені здолати Урагірі та покінчити з Шиноханою. Весь цей час ви дбали про мене і моє здоров’я, врятували від дурниць, яких я могла накоїти та прийняли у свою сім’ю! Дуже дякую вам за це!
– <Обіймає Шинду> Хей, ти теж нам допомогла. Як би я тебе тоді не зустрів, ми б усе ще страждали від дій Шинохани. Без тебе ми не змогли б їх здолати. Та і Мізунагіторі так розрослася тільки завдяки тобі.
– Так, ми всі виграли від того, що познайомились. Я дуже рада, що ти допомогла мені вдосконалити мої навички володіння катаною – я тепер краще відчуваю лезо і знаю нові стилі.
– Міо, то найменше, що я могла для тебе зробити. Я рада, що маю до кого сюди повернутись <посміхнулась> але тепер я все ж покину Йокогаму.
– Хеей, а куди це ти зібралась?
– Я ще не знаю свою кінцеву точку, але точно геть з цього міста. Можливо, знайду Йоі, – я вам якось розповідала про нього.
– Ну тут я тебе розумію. Йокогама містить забагато болючих спогадів. Але ти тримай з нами зв’язок. Ми точно маємо ще разом потусити – чи то як друзі, чи на справу разом піти.
– Ти правий <посміхнулась>, я тільки за.
….
Шинда зайшла до кімнати, залитої млосним світлом.
– Чорт, виходить Урагірі мене врятувала, усі близькі мені люди загинули… Що коїться з цим довбаним світом? Всі щось хотіли від мене, всі казали мені якою хочуть мене бачити, але ж ви мене не побачите більше! Для чого це все?… Кано, ти ж мала робити мене кращою, але тепер нема для кого бути кращою. Урагірі, ти хотіла, щоб квітка смерті цвіла, але ти не побачиш мого розвитку… Я так і не зблизилась з сестрами… Звісно я мала б радіти, що Шинохана більше не загрожує нікому, та я не маю сил на це.
Здається, я мушу закінчити щоденник Урагірі.
Шинда відкриває останні сторінки чорного блокноту і починає туди вписувати щось.
“Королева саду була переможена й пелюстки розсипались по залитій кров’ю землі. Квітка смерті возвеличувалась над нею та іншими полеглими рослинами. Та не маючи коріння і п’ючи отруєну кров замість води, вона зів’яла. Це був кінець квіткового саду.”
Дівчина закриває щоденник і лишає його на столі. Дописує до нього записку “Окамі, опублікуй цю історію, будь ласка. І передай подяку своїй дівчині. Дякую вам за допомогу та найсмачніші онігірі у моєму жмтті”
– І ще маю написати мейл Йоі.
“К’ю, ти просив, щоб я себе берегла і щоб була по далі від цих справ… Вибач, я розчарувала тебе… як завжди! Якщо цей мейл дійшов до тебе, значить я усе ж наважилась піти з життя. Та є і хороші новини – Урагірі мертва, Шинохани вже теж нема, а значить ти можеш повернутись додому.
О, якщо ти все ж приїдеш сюди – прийди навідати мене. На території іподрому, моє улюблене місце – я буду там. Ну як я… ти зрозумів…. Але то вже як захочеш. Дякую тобі, що направляв мене весь час. Саме завдяки тобі я, хоч і на короткий термін, та обрала бути хорошою людиною. Обіймаю тебе востаннє…
Твоя Шин❤️”
Рожевоволоса дівчина дописує останній знак і обирає відтерміноване надсилання.
– Не хочу, щоб ти його отримав раніше, ніж треба. Ну, усе зробила, з усіма попрощалася – можна вже йти.
…
Дощ стояв стіною і було важко розгледіти щось більше, ніж силуети. Постать на мотоциклі під’їхала до території парку, де знаходився іподром.
– Тепер все буде по іншому! Без Шинохани, без тебе, Урагірі… і без мене. Стільки часу тут провела. Нарешті цього разу все буде так, як мало бути й ніхто цьому не завадить.
Дівчина піднялась на дах іподрому. Дощ заливав її обличчя, тож мокре волосся прилипало до щік і чола.
– Я не впоралась! Квітка смерті сама ж має загинути.
Шинда робить крок на край даху. Від води він виявився слизьким, нога дівчини зіслизнула й та починає падати додолу.
– Хах, навіть вбити себе не змогла нормально – довбаний нещасний випадок! Оце я невдаха!
Хрускіт кісток, що зламались об плити під іподром ледь чутні за шумом зливи. Потоки води одразу ж рознесли кров, змиваючи сліди. Рожеве волосся стало червоним і повністю закрило лице дівчини. Тіло втратило останні подихи життя і лежало на землі в неприродному (положенні, наче лялька, яку дитина ненароком впустила.
…
(Місяць по тому)
– Окамі, я досі не можу повірити, що Шин отак з нами говорила тоді мило, обіцяла ще побачитись, знаючи, що це ніколи не станеться. І як вона оце тільки трималася? Яка ж вона сильна!
– А я злий на неї… одна справа бачитись рідко, а інша – піти назавжди. Я так надіявся, що вона відпочине й покличу її до нас… Цього разу я не вберіг її…
– Не вини себе… вона б не змогла жити тут. І вона б не відпочила – тільки б приховувала свої страждання від нас. Я рада за неї, що вона тепер вільна.
– Можливо ти й права….
….
(Дах іподрому)
– Шиндо, я приїхав… як ти й хотіла! Так надіявся тебе ще колись обійняти, але усе, що можу – тут говорити до тебе… та ти навіть мене не почуєш вже.
Хлопець з каштановим хвилястим волоссям сидів на краю даху, де був саморобний символ Шинохани, який відображав квітковий сад, а у нього була встромлена улюблена катана Шинди.
– Так ось, що ти мала на увазі… це частинка тебе, твоя історія…
К’юсешу поклав дві квітки лікорісу поруч з катаною.
– Дякую, що була моєю найкращою напарницею! Я не казав тобі це наживо, а тепер вже запізно… Та я… я кохаю тебе! Я житиму це життя так, щоб ти раділа за мене…. Я житиму за нас двох…
Піднявши голову, хлопець побачив силует біля дерева сакури, яке росло під іподром.
Спустившись вниз, він встиг побачити лише жіночий силует з червоним каре. Та дівчина швидко бігла й наче розчинилась в якийсь момент.
– Хто вона? Куди вона втекла?
Не маючи змоги дізнатись нічого на місці, К’юсешу в роздумах покинув територію іподрому.
…
– Як я тут опинилась? Чому я нічого не пам’ятаю?
Червоне каре хиталось зі сторони в сторону від вітру, що приносив з собою морський бриз. Узбережжя було вкрите білосніжним, пухнастим піском. Ноги дівчини омивали хвилі, а сонячне проміння засліплювало очі.
https://send.monobank.ua/jar/5ZjLwpsFMe?fbclid=PAY2xjawGbkOVleHRuA2FlbQIxMQABpq9o8mCxXPnr7ftx8ve8InukSHaUQimpqZJEwvRMUsKPu4JIuUI2XNpK4w_aem_ucQbegPot5d1pprH9QRqGQ